23 листопада – День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933рр. та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947рр.

23 листопада Україна та світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Ми згадуємо про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів.
Із здобуттям незалежності Україна пройшла великий шлях у прийнятті та усвідомленні наслідків Голодоморів, розкриття архівів й дослідження цього питання відкрило правду про злодіяння радянської влади як для українців, так і для всього світу.

Комуністична влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Навіть у власному діловому листуванні державні й партійні функціонери, описуючи опухання десятків і сотень тисяч сімей, не згадують голод, а лише «продовольчі труднощі».
Незважаючи на всі заборони та замовчування, українці завжди пам’ятали, як радянська влада голодом намагалась знищити українську націю. Пам’ять про комуністичні злочини зберігали й українці за межами СРСР, передавали її своїм нащадкам від 1933 року до сьогодні.
В Україні церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору стали можливими лише з розпадом Радянського Союзу та відновленням державної незалежності України

Закликаємо усіх згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання ,23 листопада о 16:00,про мільйони людських життів,які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди.

Просимо також із настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях – у власних домівках,на роботі – де б ви не були.Адже ці вогники символізують скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів українців та одночасно віру, що подібне ніколи й ніде не має повторитися.
До цієї дати в Липчанівському ліцеї проводилися виховні бесіди та години спілкування,тематична виставка в бібліотеці, урок -реквієм, конкурс дитячої творчості та інші тематичні заходи.

На дворі — сутінки, а у душі — печаль,

Матір горює, в її серці жаль,

Нічим їй більше годувати діточок,
Голод над краєм ллється наче потічок. Спустошені комори й хліви,
Зернята не торкаються землі.
І тільки вітер у полях, степах блукає,
Загляне в шиби й з сумом завиває.
Страшні часи ми згадуємо завше,
Від них на мить, мов завмирає серце наше.
Люди життя втрачали й засвіти ішли,
Ти свічку памʼяті, скорботи запали.
Не забуваймо цінувати все, що маємо!
Про голод, страшний голод — памʼятаємо!
(Автор вірша :Тетяна Прокофʼєва)