18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини –Криму. За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення «остаточно очистити» півострів від кримських татар — фактично, здійснити етнічну чистку і знищити кримських татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної колонізації півострова. Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.
На світанку 18 травня по всьому Криму одночасно розпочалася масштабна операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і під загрозою зброї змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового виселення.

Кримських татар депортували в переповнених товарних вагонах, без доступу до їжі, питної води, медичної допомоги. Дорога до місць примусового поселення у віддалених регіонах СРСР тривала 2–3 тижні. Уже під час транспортування, за різними оцінками, загинуло від 7 до 8 тисяч осіб — через спрагу, хвороби, виснаження та нелюдські умови. Після прибуття на місця заслання — важка примусова праця, голод, антисанітарія, поширення епідемій, повна соціальна ізоляція.
Кримськотатарський народ був розміщений у спеціально створених ізольованих населених пунктах — так званих «спецпоселеннях», які фактично стали радянськими резерваціями. У них діяв жорсткий режим контролю: обов’язкова реєстрація в спецкомендатурах, сувора заборона залишати межі поселень, постійний нагляд з боку репресивних органів.
Статус «спецпереселенців» означав довічну дискримінацію та обмеження в базових правах — на свободу пересування, освіту, медичну допомогу, працю за фахом. Тільки в Узбекистані, за офіційними даними радянських органів, за півтора року загинуло близько 30 тисяч кримських татар. У деяких районах рівень смертності сягав 60–70%. За оцінками кримськотатарського
національного руху, реальна кількість загиблих була ще вищою.
У 1948 році режим спецпоселень ще більше посилили. За спробу залишити межі резервації загрожував арешт, а повторне порушення — до 20 років каторжних робіт. Окремо до таборів ГУЛАГу було відправлено ще майже 6 тисяч осіб безпосередньо під час депортації.

Після вигнання радянський режим знищував усе, що нагадувало про кримських татар у Криму, зокрема, була ліквідована й замінена областю Кримська АРСР. Топоніми з кримськотатарськими назвами були русифіковані. Мечеті зруйновані або перетворені на господарські будівлі.
До Криму масово переселялися вихідці з інших радянських республік, яких заселяли в будинки депортованих. Кримськотатарська мова, книжки, історичні документи, культурні артефакти підлягали знищенню радянською владою й заміною на нові — російські. Заборонялися навіть згадки про факт депортації — Sürgünlik, сам термін «кримський татарин» намагалися
викреслити з ужитку.

Офіційне визнання депортації 1944 року актом геноциду на міжнародному рівні є принципово важливим кроком для утвердження історичної правди та недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому. Називаючи речі своїми іменами – геноцидом – держави і міжнародні організації дають чітку оцінку злочинам радянського режиму проти кримськотатарського народу, вшановують пам’ять жертв та демонструють солідарність із постраждалими. Це не лише питання
минулого – в сучасних умовах така позиція є також засудженням нинішньої політики РФ, яка в окупованому Криму продовжує подібну у багатьох аспектах політику знищення і витіснення корінного народу.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику радянського тоталітарного режиму, керуючись положеннями Конвенції ООН про запобігання геноциду.

На державному рівні щороку 18 травня вшановується пам’ять жертв: по всій країні проходять жалобні заходи, меморіальні мітинги, уроки пам’яті. У Києві та інших містах люди запалюють свічки у формі карти Криму, піднімають кримськотатарські прапори на знак солідарності.

Сучасна політика Російської Федерації в окупованому Криму є безпосереднім продовженням геноцидної практики, започаткованої ще в радянський період. Після окупації півострова у 2014 році російська окупаційна адміністрація розгорнула системну кампанію тиску, переслідувань і витіснення кримськотатарської громади, яка стала одним із головних осередків ненасильницького спротиву окупації. Від самого початку дії окупаційного режиму були спрямовані на придушення ідентичності, культури, політичного самовираження та самоорганізації корінного народу України в Криму.

Уже в перші роки окупації було заборонено діяльність Меджлісу кримськотатарського народу – легітимного представницького органу, визнаного міжнародною спільнотою. У 2016 році російський суд оголосив Меджліс «екстремістською організацією», фактично позбавивши кримських татар права на колективне представництво. Проведення мирних зібрань, зокрема, мітингів до роковин депортації 18 травня, використання кримськотатарської символіки та публічне вшанування пам’яті жертв геноциду були заборонені або жорстко обмежені. Провідних лідерів, активістів і правозахисників змусили залишити півострів, інші стали об’єктами кримінального переслідування, політичного тиску та медіакампаній дискредитації.
Російські силові структури здійснюють регулярні обшуки в оселях кримських татар, арешти за надуманими звинуваченнями, тортури, катування та викрадення людей. Основним інструментом репресій стала так звана «справа кримських мусульман» — масове звинувачення у членстві
в організації «Хізб ут-Тахрір», у рамках яких десятки представників громади — здебільшого мусульманських активістів — отримали багаторічні вироки (до 17–20 років) за обвинуваченнями в тероризмі без жодних доказів участі у насильницьких діях. Серед жертв — громадянські журналісти,
правозахисники, члени об’єднання «Кримська солідарність» та інші проукраїнські активісти.

Одночасно триває свідома політика культурного витіснення та асиміляції. Закрито всі незалежні кримськотатарські медіа, зокрема, телеканал ATR. Значно скорочено можливості навчання рідною мовою, систематично змінюється зміст історичних наративів у шкільній освіті на користь імперських версій минулого. Забороняються традиційні заходи, звужується простір для вільного вжитку кримськотатарської мови, символіки та релігійних практик.

Усе це відбувається на тлі демографічних змін: тисячі кримських татар знову змушені залишати Крим через атмосферу страху, постійні обшуки, політичні переслідування та воєнний призов. Натомість Росія активно заселяє півострів власними громадянами. За даними Представництва, йдеться про сотні тисяч осіб, що є прямим порушенням IV Женевської конвенції та кваліфікується як воєнний злочин. Ця політика «повзучої» або «гібридної» депортації переслідує ту саму мету: знищити присутність кримськотатарського народу у Криму та утвердити штучний образ «російського» півострова.
Цей досвід резонує далеко за межами України: народи і країни, які зазнали подібних трагедій — масових депортацій, окупацій, етнічних чисток чи колоніального поневолення — розуміють глибину страждань кримськотатарського народу. Їхня солідарність з Україною і кримськими
татарами зумовлена спільною історією боротьби за свободу, гідність і збереження ідентичності. Саме ці держави та суспільства дедалі активніше підтримують міжнародні зусилля з відновлення справедливості, деокупації Криму та притягнення Російської Федерації до відповідальності як держави-агресора, що продовжує імперські й радянські практики нищення незручних і непокірних спільнот.

Ми говоримо правду про злочини тоталітарного режиму, протидіємо спробам переписати історію Криму. Лише деокупація Криму, відновлення українського суверенітету і гарантії прав корінного народу зможуть забезпечити кримським татарам, українцям та іншим громадянам України можливість вільно жити, розвиватися і творити на своїй землі.

(Інформацію подано згідно матеріалів Представництва Президента України в АР Крим)