День пам’яті жертв політичних репресій

У третю неділю травня Україна вшановує День пам’яті жертв політичних репресій – день скорботи за мільйонами невинних людей, чиї життя були зруйновані радянським тоталітарним режимом. Це одна з найтрагічніших сторінок української історії, яка нагадує про ціну свободи, людської гідності та права народу на власну державність.

День пам’яті жертв політичних репресій був встановлений Указом Президента України у 2007 році з метою належного вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму, привернення уваги суспільства до трагічних подій української історії та утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства. Щороку цей день припадає на третю неділю травня. У 2026 році Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій 17 травня.

Політичні репресії в Україні стали складовою системної політики радянської влади, спрямованої на придушення української національної свідомості, культури, духовності та прагнення до незалежності. Після встановлення більшовицького режиму переслідування, арешти та каральні операції стали інструментами контролю над суспільством. Радянська влада прагнула не лише фізично знищити своїх опонентів, а й викорінити будь-які прояви української ідентичності.

Особливо масштабними репресії стали у 1930-х роках під час Великого терору 1937–1938 років. У цей період органи НКВС здійснювали масові арешти, допити, заслання та розстріли людей, яких оголошували «ворогами народу». Для звинувачення часто не потрібно було жодних доказів – достатньо було українського походження, освіченості, власної думки, релігійних переконань або навіть випадкового доносу. Тоталітарна система створила атмосферу постійного страху. Люди боялися відкрито говорити, довіряти сусідам і навіть власним друзям. Доноси стали частиною державної політики, а органи НКВС отримували спеціальні «ліміти» на кількість осіб, яких необхідно було заарештувати чи розстріляти. Часто вироки виносилися позасудовими органами, які за кілька хвилин вирішували людські долі без адвокатів, доказів і права на захист.

Репресії охопили всі верстви населення. Жертвами стали вчителі, науковці, письменники, художники, священники. Багатьох людей забирали вночі просто з власних домівок. Рідним роками не повідомляли правду про їхню долю. Часто сім’ї отримували лише повідомлення про засудження «без права листування», що насправді означало смертний вирок. Дружини та діти репресованих також ставали жертвами переслідувань: їх позбавляли роботи, житла, права на освіту та нормальне життя. За роки Великого терору на території Української РСР було засуджено майже 200 тисяч осіб, із яких значну частину – розстріляно. Загалом у СРСР сотні тисяч смертних вироків виконувалися без справедливого суду та слідства. Мільйони людей були відправлені до таборів ГУЛАГу, де загинули від голоду, виснаження, катувань та нелюдських умов праці.

Особливо трагічною сторінкою української історії стало знищення національної інтелігенції – покоління митців, письменників, поетів, режисерів, науковців і громадських діячів, яке сьогодні відоме під назвою «Розстріляне відродження». Саме ці люди формували українську культуру, розвивали освіту, театр, літературу та мистецтво, утверджували українську мову та національну свідомість. Радянська влада бачила у них загрозу для тоталітарної системи, адже вони несли ідеї свободи та самобутності українського народу. Серед жертв репресій були Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Михайль Семенко, Антон Крушельницький та багато інших видатних діячів української культури. Багатьох із них було розстріляно в урочищі Сандармох у Карелії – одному із символів Великого терору та масового винищення української інтелігенції. Лише за кілька днів 1937 року там було страчено сотні представників української культурної еліти.

Одним із найвідоміших місць масових поховань жертв політичних репресій в Україні став Биківнянський ліс поблизу Києва -найбільше в Україні місце поховання жертв комуністичного терору. Саме тут у таємних могилах поховані тисячі закатованих і розстріляних людей. Протягом десятиліть радянська влада приховувала правду про ці злочини, намагаючись перекласти відповідальність на нацистський режим. Масові поховання жертв політичних репресій були виявлені також у Харкові, Вінниці, Одесі, Чернігові, Полтаві та інших містах України. Вони стали свідченням системного терору проти українського народу та боротьби режиму проти всього, що було пов’язане з українською ідентичністю.

Традиційним символом Дня пам’яті жертв політичних репресій є чорна стрічка на державному прапорі – знак скорботи за мільйонами невинно загиблих. У цей день по всій Україні проходять жалобні заходи, покладання квітів та вшанування пам’яті біля меморіалів і місць масових поховань. Головними місцями пам’яті є Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» та урочище Сандармох. Політичні репресії стали продовженням політики нищення українського народу після Голодомору 1932–1933 років. Якщо голодом знищували українське селянство, то репресіями – духовну, культурну, наукову та політичну еліту України. Таким чином тоталітарний режим прагнув позбавити народ історичної пам’яті, національної свідомості та права на власне майбутнє.

У 2015 році Україна офіційно засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму, ухваливши Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Цей закон став важливим кроком у відновленні історичної справедливості та вшануванні пам’яті мільйонів жертв політичних репресій.

З 2019 року при Українському інституті національної пам’яті працює Національна комісія з реабілітації. За період 2019–2025 років нею було реабілітовано понад 2 070 осіб та визнано потерпілими від репресій понад 1 000 людей. Це не просто статистика, за кожною цифрою стоїть людське життя, доля, родина та пам’ять, яку тоталітарний режим намагався стерти. Пам’ять про невинно репресованих і закатованих має стати запорукою того, що подібні злочини ніколи більше не повторяться. Наш обов’язок – берегти історичну правду, передавати її наступним поколінням та не дозволити стерти пам’ять про тих, хто став жертвою тоталітарного терору.
Пам’ятаємо. Не пробачаємо.